У малюка уявлення про світ ще не сформовані, а його життєвий досвід зовсім невеликий. Наше завдання — завдання дорослих, які оточують дитину, — допомогти їй орієнтуватися в ще незрозумілому для неї світі, пояснити, що небезпечно й недозволено, а що — допустимо. Хто, якщо не дорослий, захистить дитину, застереже від небезпек і в той самий час навчить розбиратися в нескінченних «можна» й «не можна»!

Дисципліна — це система певних заборон, необхідна дитині для відчуття захищеності. За «не можна» дорослих приховується турбота про малечу. І діти це відчувають, їхнє життя стає зрозумілим і передбаченим. Дитина ще дуже мала й багато чого не знає, навколо неї існує величезний непізнаний світ, який таїть у собі багато цікавого, але й небезпечного. Лише дорослий з допомогою дисциплінарних заходів може убезпечити її, допомогти розібратися в цьому багатогранному світі, його законах та особливостях. І дитина розуміє, що це — турбота про неї, що сильний і мудрий дорослий вводить її у новий світ, допомагає пізнати його.

Складно стати мудрим провідником, а не бездумним наглядачем. Що можна вимагати від дитини 3 — 7 років? Перше, що ми маємо зробити, аби привчити малюка до дисципліни, — дати йому відчути, що його люблять. Ось головна й найважливіша складова доброї дисципліни.

А що відбувається, якщо не можна нічого? Тоді малюк рано чи пізно дізнається, що та або інша заборона була неправильною. І тому у дитини з'являється непереборне й обґрунтоване бажання порушити такі заборони. Вона розглядає кожне прохання чи вимогу як нав'язану їй повинність і активно вчиться опиратися їй, а іноді навіть робить усе навпаки.

Як побудувати свої стосунки з дітьми, щоб знайти золоту середину? Відомий психолог, професор Юлія Гіппенрейтер у книзі «Спілкуватися з дитиною. Як?» радить скласти систему заборон, розділивши всі «можна» й «ні» на колірні зони. Зелена зона можна дитині робити завжди й скрізь за власним розсудом. Жовта – дії, в яких дитині надається відносна свобода. Можна діяти за власним вибором, але дотримуючись деяких правил. Ця зона дуже важлива, бо саме тут малюк привчається до внутрішньої дисципліни. Зовнішні обмеження з часом переходять у власні самообмеження. Червона зона — дії, які неприпустимі для дитини за жодних обставин.

Важливим є те, що список «дорослішає» разом із дитиною. Те, що ми вимагаємо від старшого дошкільника, не можемо вимагати від молодшого, він просто не в змозі це виконати. А вимоги, які ставимо перед школярем, просто нерозумно ставити перед дошкільником. І найголовніше — це керуватися інтересами дитини та любов'ю до неї.

Форми покарань

Якщо існують заборони, то неминуче виникає питання про покарання, оскільки заборони з тих чи інших причин можуть порушуватися. Власне, сам зміст покарання має бути цілком конкретним: вам слід ефективно покласти край неприпустимій поведінці.
Розглянемо основні форми впливу на дітей. Під словом «сварити» зазвичай мається на увазі підвищення голосу, кричання. Що таке крик? Це безсилля дорослого, викид негативних емоцій на дітей, безпорадність. Будь-яке кричання — це стрес для нервової системи малюка, яка є більш гнучкою й чутливою, ніж у дорослих. У стані стресу дитина не чує заборони. Вона чує, що її не люблять. Виплескуючи негативну емоцію, ми можемо розраховувати лише на те, що у відповідь отримаємо таку саму. Найчастіше відповідна реакція дитини — страх, замкнутість, протест. Крик нічого не дає малюку. І, як наслідок, отримати виховний ефект у цій ситуації просто неможливо.
Постійне кричання дитина перестає помічати, що, в свою чергу, породжує в неї манеру розмовляти так само, або воно спричинює невроз.
Інша річ — заборони. Вони вкрай важливі для формування в дітей соціальних навичок. Забороняти треба, але спокійним, упевненим голосом.
Шльопнути дитину можна швидко, не витрачаючи часу й зусиль на пояснення. Що це дає? Будь-яка людина інстинктивно боїться фізичного покарання, просто кажучи, удару, а дитина, крім цього, ще й слабкіша за дорослого. У малюка вселяється страх. Боячись покарань, дитина може почати обманювати.
Якщо сам факт покарання надто вражає дітей, вони можуть забути, за що їх карають.
Дорослі, які карають дітей, можуть стати для них прикладом. Дитина, наслідуючи дорослого, теж буде розв'язувати свої проблеми силовим методом.
При цьому в дорослого виникає почуття провини. Дорослі мають чітко усвідомлювати, що ймовірність несправедливості при спонтанному покаранні надто велика. Караючи, поміркуй навіщо! Яким буде результат покарання?
Слід пам'ятати, що основна мета покарання — навчити дитину чинити правильно під дією власного внутрішнього контролю.
Ізоляція — спосіб, який часто застосовується, коли дитина виводиться (відділяється) з групи однолітків або з гри на певний період часу. При цьому ізоляцію слід організувати. Має бути спеціальне місце — інша кімната, «винуватий» стільчик, який знаходиться в полі зору дорослого. Бажано заздалегідь домовитися з дітьми про тривалість ізоляції (доки пересипається пісок у годиннику, рухається стрілка, на період конкретної гри). Час, який дитина проводить, спостерігаючи за рухом годинникової стрілки, пересипанням піску, стає для неї етапом заспокоєння, дає їй змогу побороти свої імпульси. У результаті ізоляція з покарання перетворюється в спосіб, який допомагає впоратися з власними емоціями.
Позбавлення приємного — найприйнятніший спосіб регулювати поведінку дитини. Адже ліпше карати дитину, позбавляючи її хорошого, ніж заподіюючи їй погане. Треба мати запас великих і маленьких свят, «осередок радості». Якщо немає традиції спільних справ з дитиною, то варто її створити. І зробити ці заняття чи справи регулярними, щоб малюк чекав на них і знав, що вони будуть обов'язково, якщо він не скоїть чогось дуже поганого. Відміняйте такі спільні справи лише тоді, коли вчинено дійсно істотний проступок, і ви насправді прикро вражені.
Таким чином, дорослий, який хоче покарати дитину, має пам'ятати:
• завжди дотримуйтеся чіткої позиції: «Я дорослий»;
• враховуйте відповідність, рівноцінність проступку й покарання;
• спілкуйтеся з дитиною «очі в очі», на рівні дитячого зросту, впевненим голосом;
• в особливих ситуаціях беріть дитину за плече, руку, зупиняючи її дії.
Важливо допомогти дитині виправити ситуацію. Запропонуйте їй: «Подумаймо разом: як це виправити?».

Правила виховання дітей

1. Не можна принижувати дитину – приниження руйнують позитивну самооцінку. Малюк починає відчувати провину за те, що він живе на світі. У результаті може вирости глибоко нещасна людина.

2. Не треба погрожувати – погрози змушують дитину боятися й ненавидіти дорослого, який їй погрожує. Від погроз дитина не перестане поводитися абияк, а якщо навіть і перестане, то лише в присутності дорослого, але потім обов'язково «відіграється».

3. Не слід вимагати обіцянку загрозами – обіцянка, як і погроза, відноситься до майбутнього — коли ще вона здійсниться? А дитина живе сьогодні, в теперішньому часі. Насильне вимагання обіцянок розвине в ній почуття провини, або цинічність у словах та справах.

4. Нерозумно вимагати негайної покірності – дитина не робот і не зомбі, їй потрібен час, щоб зрозуміти й прийняти чи не прийняти вашу настанову. Попереджайте малюка, що час гри скоро закінчиться. Навіть у беззастережних обов'язках має лишатися ілюзія самостійності.

5. Не слід допікати опікуючись – інакше дитина ніколи не відчує, що може зробити щось сама. А це знижує самооцінку й призводить до формування психологічних комплексів. Окрім цього, зайва опіка привчає дитину до думки, що можна не напружуватися — й так усе для тебе зроблять.

6. Не можна сліпо потурати дитині – чим конкретніші «так» і «ні», тим простіше дитині зрозуміти, чого хоче від неї дорослий. Деякі правила малюк засвоюватиме швидко, інші ж потребуватимуть більше часу й терпіння.

7. Слід бути послідовним, аби досягнути розуміння – дитина не в змозі зрозуміти дорослі «інколи», «можливо», «подекуди» й «лише на свята». Чи можна навчитися переходити дорогу, якби в понеділок, вівторок і четвер червоний колір означав «стоп», а в середу й суботу — «можна перейти»?

Краматорська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 3 Краматорської міської ради Донецької області

Караючи - поміркуй навіщо